Гіперактивні учні. Практичні кейси для педагогів
Гіперактивні учні. Практичні кейси для педагогів
ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ГІПЕРАКТИВНОГО РОЗЛАДУ З ДЕФІЦИТОМ УВАГИ У ДІТЕЙ
Гіперактивні розлади – це стан, при якому активність і збудливість людини перевищує норму.
Проблема допомоги дітям із гіперактивним розладом і дефіцитом уваги набирає дедалі більшої актуальності.
Здебільшого він не пов’язаний зі зниженням інтелектуального розвитку, хоча досить часто з ним поєднується, а також поєднується із затримкою психічного розвитку. Не можна його розглядати і просто як наслідок педагогічних невдач, які зумовлюють недисциплінованість, відсутність навчальної мотивації тощо. Насправді в основі цього розладу лежать медико-біологічні причини і тому для його подолання потрібен комплексний психолого-медико-педагогічний підхід.
За даними різних дослідників, цей розлад трапляється у кожного десятого хлопчика чи навіть у кожного шостого. Дівчатка від цього розладу потерпають рідше: на 4—5 хлопчиків припадає одна дівчинка. Це пов’язано з більшою стійкістю жіночого організму до всіляких ушкоджень. Проте статистичні показники залежать і від того, що у дівчаток прояви гіперактивності часто не такі яскраві, як у хлопчиків, їх пізніше розпізнають, і це потім обертається особливими труднощами соціальної адаптації дівчинки-підлітка
Сучасне наукове розуміння
РДУГ зумовлений недостатньо ефективним функціонуванням певних зон головного мозку, які відповідають за функцію контролю над поведінкою – це є біологічно обумовлений розлад розвитку самоконтролю. Дослідження показують, що у дітей із РДУГ «виконавчі» функції лобної кори головного мозку дозрівають дещо повільніше, ніж у ровесників. Попри те, що з віком лобна кора дозріває і здатність самоконтролю покращується, втім у більшості дітей з РДУГ труднощі у сфері самоконтролю будуть і в підлітковому, і в у дорослому віці. Внаслідок недостатньої ефективності “виконавчих” функцій лобної кори, особам з РДУГ важко контролювати свою поведінку, увагу, емоції – і це за відсутності належної підтримки і допомоги може спричиняти проблеми з навчанням, стосунками, загальним самоконтролем над власною поведінкою та вторинними проблемами у різних сферах життя.
Причини РДУГ переважно є генетичні, втім у частині випадків мали місце фактори, що могли вразити нервову систему у ранньому дитинстві (гіпоксія в часі вагітності та пологів та ін.).
Рекомендації протоколів
Згідно з сучасними міжнародними протоколами, які розроблені на основі результатів наукових досліджень, рекомендовано два основних методи допомоги особам із РДУГ:
- медикаментозна терапія;
- поведінкова терапія для дітей та молоді з РДУГ, яку застосовують батьки вдома і педагоги у закладах освіти.
Ці два методи мають вагомі докази ефективності і рекомендовані як основні форми допомоги особам із РДУГ (при легших формах рекомендовано переважно поведінкову терапію, при більш виражених – поєднання поведінкової та медикаментозної).
При додаткових проблемах у дітей та молоді показано також застосування індивідуальної когнітивно-поведінкової терапії та при потребі інших втручань.
Індивідуальна КПТ має важливе місце у допомозі молоді та дорослим особам з РДУГ і включає навчання навичок самоконтролю та інших специфічних технік самодопомоги.
Найскладніша пора для гіперактивних дітей та їхніх батьків настає з початком шкільного навчання. Тут вимоги до поведінки дітей різко зростають: потрібно дотримуватись правил поведінки на уроці, виконувати розпорядження вчителя, керуватися певними правилами виконання завдань. Усе це вимагає достатньої довільності, саморегуляції. Тим часом саме ці якості поведінки в гіперактивних дітей ще не сформовані та формуються з великими труднощами.
Просидіти за партою цілий урок та весь час працювати, викопуючи різні завдання, гіперактивна дитина неспроможна. Тому вона стає «злісним» порушником дисципліни на уроці. Одна така дитина може дезорганізувати цілий клас, бо постійно втягує у сторонні заняття своїх сусідів, а то й схоплюється з місця, бігає, звертається до педагога із запитаннями, що не стосуються поставленого перед учнями завдання. Нездатна виконувати інструкцію педагога, вона фактично не може працювати разом із класом, а тому й мало що засвоює на уроці. Такі діти мають труднощі в навчанні незалежно від рівня інтелектуального розвитку, який здебільшого буває достатнім, а часом і високим.
Діти з гіперактивним розладом мають особливі труднощі з читанням і письмом. Рядки у зошиті нерівні, букви різної величини, часті пропуски й заміна букв у слові та слів у реченні. Дуже неохайні зошити: пожмакані, з помарками і плямами.
Проблеми з читанням виявляються у тому, що діти дуже повільно або дуже швидко читають, але неправильно прочитують закінчення, пропускають слова, а деякі, читаючи правильно й у достатньому темпі, не розуміють прочитаного, не можуть переказати його зміст. Проте на слух вони все чудово сприймають і переказують, відповідають на запитання. Очевидно, труднощі концентрації та розподілу уваги не дозволяють дитині достатньо автоматизувати читання й зосередитися на змісті. Неуважність зумовлює помилки в підрахунках і записах на уроках математики, в той час як задачу дитина розв’язує правильно.
Практичний кейс для педагогів
Мова та читання.
Використовуйте наступні прийоми, щоб допомогти учням з ГРДУ, котрі погано читають чи розуміють текст на слух
• Час для читання в тиші. Започаткуйте фіксований час для читання кожного дня (такий як , D.E.A.R.: Кинь усе і читай та підтримуй тишу під час читання) [Manzo & Zehr, 1998 and Holt & O’Tuel, 1989]). • Стеж за читанням. Попросіть учня читати історію про себе, коли інший учень чи вчитель читають історію вголос.
• Дайте напарника для читання. Дайте дитині з ГРДУ у напарники учня, котрий дуже добре читає. Напарники по черзі читають вголос і слухають один одного.
• Замальовка історії. Попросіть дитину зробити малюнки, котрі ілюструють послідовність основних подій.
• Переказування історій. Заплануйте переказування історій, де діти зможуть переказувати щойно прочитані історії.
• Рольові ігри. Заплануйте рольові ігри, де діти зможуть в ігровій формі показати характери основних героїв улюблених історій
• Запас слів. Започаткуйте словник нових слів,, чи таких, які важко прочитати.
• Настільні ігри для розуміння читання. Грайте в ігри, у яких містяться завдання на читання чи пошук слів у словнику.
• Підсумовуйте матеріал. Дозвольте і заохотьте учнів використовувати друковані скорочення авторів, конспекти чи збірники основних текстів, які необхідно прочитати. • Технічні новинки. Використовуйте різні технічні засоби для вправляння у читанні та письмі (комп’ютер, відео та аудіо пристрої, проектори та ін.)
Фонетика
• Мнемоніка для фонетики. Вчіть дітей мнемотехнікам, котрі нагадують дітям про складні фонетичні правила (напр. КаПеТеХаФедора)
• Настільні ігри для фонетики. Грайте з учнями у настільні ігри, в котрих вони мають можливість практикувати фонетику.
• Комп’ютерні ігри. Використовуйте комп’ютерні ігри для практикування фонетичних завдань. • Карточки із підписаними малюнками. Використовуйте їх для дітей, котрі знаютьт звуки, але не знають букв, що їх відображають.
Письмо
• Правила для письмових завдань. Окресліть та навчіть дитину класних стандартів письмової роботи, таких як формат і стиль.
• Розпізнавання / розуміння частин історії. Навчіть дітей, як описувати основні частини історії (напр. абзац, основні герої, зав’язка, конфлікт, висновок). Використовуйте ілюстрації та малюнки для переказу історії по частинах.
• Пошта. Оюлаштуйте в класі поштову скриньку, через яку учні зможуть писати і отримувати листи від своїх однокласників.
• Уявлення історій. Попросіть дитину закрити очі і уявити речення, котре вчитель читає вголос. Інший варіант: попросити учнів описати теперішні події, тоді як інші учні, закривши очі, уявляють те, що було сказано, як написаний параграф.
• Вичитка творів. Попросіть дитину перечитати свою роботу перед поверненням до письмового завдання. Дайте дитині список пунктів до перевірки.
• Запис на касету. Попросіть дитину записувати завдання на касету як альтернативу письмовому завданню (якщо дозволяють технічні можливості).
Орфографія / правопис
• Щоденні приклади важких слів. Скористайтесь щоденними подіями, щоб навчити дитину важких слів. Наприклад, попросіть дитину під час їжі сказати по буквах слово макарони.
• Часто вживані слова. Говоріть по буквах слова, котрі дитина, як правило, вживає у своїй мові кожного дня.
• Словник слів із помилками. Попросіть дитину зробити особистий словник слів, в котрих часто робляться помилки.
• Діліть діяльність із правописом. Зробіть пари з учнів. Попросіть напарників пограти в вікторину один з одним на тему правопису нових слів. Заохочуйте учнів згадувати правильне написання. Використовуйте для цього також вирізані букви.
• Літери, позначені кольором. Позначте кольором літери у словах із важким написанням. • Рухова активність. Поєднайте рухову активність із уроками мови (напр. скакати через скакалку і вимовляти слова по буквах).
• Словниковий запас. Використовуйтк картки розміром 3 х 5 із словами, у котрих часто допускаються помилки.
Каліграфія
• Індивідуальні дошки. Попросіть дитину попрактикуватись у написанні та стиранні слів на крейдовій дошці. Діти можуть бути об’єднані в пари.
• Тихе спокійне місце для письма. Запровадьте тихе місце, де діти зможуть тихо практикувати почерк (парта поза межами класу)
• Розташування слів на сторінці. Навчіть дитину вимірювати пальцем, скільки місця потрібно залишити між словами у письмовому завданні.
• Спеціальний папір для письма. Попросіть дитину користуватись спеціальним папером з вертикальними лініями, щоб вчитися розташовувати букви та слова на сторінці.
• Програма вироблення почерку. Використовуйте спеціальні програми навчання каліграфії (програма Jan Olsen’s Handwriting Without Tears program (Olsen, 2003)
Багато клопоту завдають такі діти на перерві. Їхня рухливість буває нестримною. Вони є заводіями бійок, сварок. Через це їх часто вважають зловмисними хуліганами. Однак ці діти зовсім не злостиві, їхні дії не сплановані, а спонтанні. Вчинивши якусь шкоду, побившись із кимсь, вони часто й самі не розуміють, як це сталося, а то й зовсім щиро заперечують свою вину. Це іноді викликає у педагогів особливу неприязнь до них як до нещирих, хитрих. Насправді ж гіперактивна дитина простодушна й досить поверхова в оцінці своїх і чужих вчинків, не вміє показати себе з кращого боку.
Стосунки цих дітей із ровесниками та дорослими розвиваються досить драматично, що дуже ускладнює формування їхньої особистості. Вони легко й невимушено знайомляться з іншими дітьми, проте тривалі дружні стосунки у них виникають нечасто через невміння встановити «зворотній зв’язок» — враховувати настрої, почуття і наміри партнера. Їхня імпульсивність заважає виконанню правил гри, а дитяче товариство цього не прощає. Виступаючи дезорганізаторами гри, такі діти стають небажаними її учасниками. Усе це відкидає дітей із гіперактивним розладом на найменш шановане місце в колективі, формує у них знижену самооцінку, спричиняє почуття меншовартості, самотності, скривдженості, що часто у відповідь викликає агресивну поведінку.
Не легше складаються їхні стосунки з дорослими. Педагоги часто не розуміють стану дитини, схильні розглядати її поведінку як хуліганську, а ті, що розуміють хворобливе походження її проблем, все-таки стикаються з великими незручностями, не знають, як зарадити напруженій ситуації. У переважній більшості випадків це негативно впливає на ставлення педагога до дитини. Часто між педагогом і гіперактивною дитиною точиться запекла боротьба, у яку втягуються і батьки.
Початок шкільного навчання гіперактивної дитини — це випробування для батьків. Натерпівшись зі своїм некерованим сином чи дочкою протягом їхнього дошкільного дитинства, тепер вони стикаються з новою проблемою: як утримати дитину в школі. Справді непоодинокі випадки, коли педагог, заручившись підтримкою батьків інших дітей, ставить питання про необхідність забрати з класного колективу учня, який усім заважає, рекомендує оглянути його у психіатра з метою обґрунтування навчання індивідуально поза класним колективом. Зауважимо принагідно, що це у переважній більшості випадків є неприйнятним: дитина дуже потребує виховання у колективі. (Встановлюється І рівень підтримки, ІПР, за необхідністю – рекомендації ІРЦ)
Усі ці труднощі не можуть не викликати напруження між батьками та дитиною.
Інша частина дітей цієї категорії під тягарем нерозв’язних проблем у школі й удома дає невротичні реакції, наприклад, «втечу у хворобу».
Становище хворої дає дитині співчуття з боку батьків, звільняє її від надзвичайно травмуючих відвідин школи. Тому хворобливі симптоми, такі як головний біль, болі у животі, іноді — підвищення температури виникають тоді, коли треба іти до школи, а у вихідні дні їх не буває.
Отже, дитина з гіперактивним розладом зазнає невдач у спілкуванні та у будь-якій діяльності, а це негативно позначається на формуванні її особистості й потребує своєчасного медичного та психолого-педагогічного втручання.
Інформаційні ресурси:
Романчук О. «Розлад гіперактивності з дефіцитом уваги у дітей. Практичний посібник»
Обухівська А., Ілляшенко Т., Жук Т. «Психологу про дітей з особливими потребами у загальноосвітній школі».- К., «Редакції загальнопедагогічних газет», 2012
Матеріали взято із сайту «Всеовіта» https://vseosvita.ua/library/hiperaktyvni-uchni-praktychni-keisy-dlia-pedahohiv-911332.html
